Поняття «пенітенціарна система» має своє походження від латинського poenitentia – каяття. Вперше цей термін був застосований в Пенітенціарному акті 1779 року, який базувався на ідеях відомого британського філантропа Джона Говарда та юриста Вільяма Блекстоуна.

Сучасна пенітенціарна установа розглядається як заклад, який не ставить за мету лише тримати протягом певного часу злочинця в ізоляції, а зорієнтований на вирішення його проблем з метою подальшого убезпечення суспільства.

В Україні продовжується та удосконалюється робота щодо поліпшення умов тримання засуджених з використанням нових форм і засобів виробничої діяльності. Однак пенітенціарна система України перебуває лише на початковій стадії реформування. Проголошений Україною зовнішньополітичний курс на європейську інтеграцію передбачає приведення національного кримінально-виконавчого законодавства у відповідність з чинними Європейськими стандартами щодо умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань, перебудови пенітенціарної системи на засадах гуманізації покарань, максимальної «прозорості» діяльності установ і створення передумов для налагодження ефективного контролю за місцями позбавлення волі з боку громадянського суспільства, розгалуженої мережі центрів соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі осіб.

 

1.Основні напрями пенітенціарної політики в Україні

Втілення в життя взятого політичного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу потребує трансформації та модернізації багатьох аспектів державного управління в різних сферах суспільних відносин, вимагає приведення національних норм і правил у відповідність з європейськими та загальновизнаними міжнародними стандартами будівництва й управління державою. У цьому контексті важливе значення має реформування органів пенітенціарної системи та їх організаційно-правового забезпечення з використанням позитивного зарубіжного досвіду вдосконалення й підвищення ефективності діяльності пенітенціарних установ, беззаперечного дотримання прав людини та громадянина й гуманізації кримінально-виконавчого процесу в цілому.

Стан вітчизняної системи виконання кримінальних покарань завжди викликав виправдану критику з боку як міжнародних, так і вітчизняних правозахисних організацій, громадськості і навіть державних органів. Діюча пенітенціарна система перетворилася на знаряддя покарання ув’язнених. Але, головний акцент повинен робитися на їхню ресоціалізацію, тобто на підготовку буквально з першого дня ув’язнення до повернення на волю.

Реформи в Державній пенітенціарній службі України стосуються таких аспектів діяльності виправних колоній, як попереднє утримання тих, хто порушив законодавство, так і перебування відповідного строку покарань після судових рішень.

У контексті приведення пенітенціарної системи у відповідність із європейськими стандартами Україна в реаліях сьогодення повинна здійснити багато перетворень: привести у відповідність умови утримання в установах, впровадити дієвий механізм законодавчої ініціативи щодо реформування, забезпечити дієвість системи альтернативних покарань на прикладі служби пробації, змінити примусову систему залучення засуджених до праці на соціально-доцільну, створити дієву систему ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених з метою відмови останніх від подальшої злочинної діяльності, забезпечити нормальне медичне обслуговування, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених тощо.

На міжнародному рівні діє багато договорів, конвенцій і правил, покликаних підвищити рівень утримання в місцях позбавлення волі. Найбільш відомими є Європейські пенітенціарні правила (1987р.), прийняті в рамках Ради Європи, членом якої є й Україна. Приведення національного законодавства у відповідність з цими нормами – міжнародне зобов’язання нашої держави.

Основною і принциповою відмінністю згаданих Правил від чинного виправно-трудового законодавства України є закріплена в них мета впливу на засуджених. Так, якщо для вітчизняного законодавства це покарання за скоєний злочин, загальна і особиста превенція (запобігання наступним злочинам), перевиховання засуджених та сприяння викоріненню злочинності, то у розумінні європейського законодавця – сприяння виховання у них почуття відповідальності та навиків, які даватимуть їм можливість реінтегруватися в суспільство, допоможуть дотримуватися вимог законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення за умови збереження здоров’я й гідності ув’язнених.

Оскільки, країни ЄС сприймають пенітенціарну політику не як право держави на здійснення примусу, а як механізм забезпечення національної безпеки суспільства, тому європейські політики та пенітенціарії втілюють у життя новітні реформи, які є альтернативою позбавленню волі.

У міжнародній практиці запобігання злочинності визнано, що позбавлення волі повинно застосовуватися як крайній засіб впливу до небезпечних злочинців, оскільки ізоляція від суспільства нерідко сприяє деградації особистості та втраті соціально корисних зв’язків.

Пробація – це новий вид суспільних відносин у країнах ЄС, який за мету ставить не кару та ізоляцію від суспільства, а, навпаки, максимальне залучення всіх без винятку громадян до збереження людини від негативного впливу злочинного середовища, надання допомоги задля набуття повноправного членства в суспільстві.

У вересні 2017 року Урядом схвалено Концепцію реформування (розвитку) пенітенціарної системи України. Метою Концепції є подальше реформування пенітенціарної системи України задля беззаперечного дотримання прав людини та громадянина й гуманізації кримінального-виконавчого механізму. Документом, зокрема, передбачено: – удосконалення законодавства, що регламентує діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України; – оптимізація структури органів Державної кримінально-виконавчої служби України; – оптимізація мережі установ виконання покарань та їх підприємств, забезпечення їх ефективного функціонування та прибутковості (рентабельності) виробничої діяльності; – підвищення ефективності протидії злочинності та забезпечення правопорядку в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України; – приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та засуджених у відповідність до вимог Європейських пенітенціарних правил, забезпечення створення умов тримання, які не порушують гідність людини, а також недопущення порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ця Концепція є програмним документом, що встановлює загальні принципи подальшого реформування і функціонування пенітенціарної системи в Україні.

Метою Концепції є подальше реформування пенітенціарної системи України для беззаперечного дотримання прав людини та громадянина і гуманізації кримінального-виконавчого механізму, встановлення відповідності між завданнями та функціями таких органів, з одного боку, структурою та їх чисельністю, з другого, та фінансовим забезпеченням, з третього, оскільки система протягом років незалежності фінансувалась у розмірі 40 відсотків потреби.

 

Висновок

Розбудова правової держави потребує удосконалення системи функціонування правоохоронних органів, їх структури та функцій.

Удосконалення діяльності кримінально-виконавчих установ стало нагальною потребою часу. Проведення реформи Державної кримінально-виконавчої служби України вимагає Рада Європи та Європейський Суд з прав людини. Важливою умовою на шляху до успіху є дотримання прав людини та громадянина, в т.ч. і під час відбування кримінальних покарань.

З метою забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених було утворено службу пробації.