- ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПКП ДКВС УКРАЇНИ - http://kvs-school.km.ua -

Тема 4. Основи кримінального права України

Право (згідно юридичного енциклопедичного словника) – це система загальнообов’язкових соціальних норм, які охороняються державою.

Будь-який вид діяльності людини, її взаємовідносини в суспільстві регулюються різними галузями права, наприклад, сімейним, трудовим, адміністративним, кримінально-виконавчим і, звісно, кримінальним.

Кримінальний кодекс України – це закон, який, з огляду на його особливе місце в системі законодавства, специфіку засобів впливу на поведінку осіб, які порушують веління закону потребує абсолютно точного застосування.

Кримінально-виконавче право України як самостійна галузь права характеризується власним предметом, методом, структурою, правовим регулюванням і системою норм. Шлях до визнання кримінально-виконавчого права самостійною галуззю права був тривалим і нелегким. Вперше таку пропозицію було висунуто Л.В. Багрієм-Шахматовим, М.О. Беляєвим, М.П.Мелєнтьєвим, О.Є. Наташевим, І.С. Ноєм, І.В. Шмаровим та ін. науковцями. Свою точку зору вони обґрунтовували тим, що зазначена галузь права незалежно від часу мала і буде мати свій особливий предмет правового регулювання.

До недавнього часу цю галузь права називали «виправно-трудовим правом», яке визнавалося лише частиною або підгалуззю кримінального права.

 

  1. Кримінальний кодекс України та його загальна характеристика

 

Організаційно-методичні вказівки

Теоретичні положення даного навчального питання викладаються за допомогою методу усного доведення навчального матеріалу.

Під запис слухачам даються:

Присутні уважно слухають та конспектують матеріал.

Після закінчення розгляду даного навчального питання, викладач підводить підсумок, дає відповіді на можливі запитання.

 

Кримінальне право – це система юридичних норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінальне право, як сукупність правових норм встановлює:

Джерела Кримінального права України:

Кримінальний кодекс України був прийнятий 05.04.2001 року, набрав чинності 01.09.2001 року. Складається із загальної та особливої частин, 35 розділів, 447 статей.

Загальна частина визначає: поняття злочину, класифікацію злочинів за ступенем тяжкості, види та порядок призначення кримінальних покарань, особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Особлива частина містить вичерпний перелік усіх суспільно-небезпечних діянь, які визначаються злочинами, та покарань, що можуть призначатися до осіб, які їх вчинили.

Кримінальний кодекс України має свої завдання:

 

  1. Поняття, ознаки та склад злочину

 

Організаційно-методичні вказівки

Теоретичні положення даного навчального питання викладаються за допомогою методу усного доведення навчального матеріалу.

 Під запис слухачам даються:

Присутні уважно слухають та конспектують матеріал.

Після закінчення розгляду даного навчального питання викладач підводить підсумок, дає відповіді на можливі запитання..

 

Згідно ч.1 ст. 11 КК України злочином є – суспільно-небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Згідно ст. 11 ч. 2 КК України не є злочином –  дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Ознаки злочину:

Склад злочину – це вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак, які характеризують суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Елементи складу злочину:

  1. Об’єкт злочину – елемент, що відображає матеріальну ознаку злочину, його здатність заподіювати шкоду охоронюваним кримінальним законам суспільним відносинам. Він відображає, на що посягає злочин, яким суспільним відносинам заподіюється шкода (або створюється реальна загроза заподіяння). Таким чином, охоронювані законом суспільні відносини є обов’язковою ознакою об’єкта злочину. До факультативних ознак об’єкта злочину відноситься предмет злочину та спеціальний потерпілий. Предмет злочину характеризує речі матеріального світу, впливаючи на які винна особа посягає на об’єкт злочину.
  2. Об’єктивна сторона складу злочину – це зовнішня сторона злочину, яка характеризує суспільно небезпечне діяння та його ознаки. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння, яке може вчинятись у формі дії або бездіяльності, і представляє собою певний акт людської поведінки. До факультативних ознак об’єктивної сторони відносяться: суспільно-небезпечні наслідки та причинний зв’язок між такими наслідками та суспільно небезпечним діянням; спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Час, місце, спосіб та інші обставини скоєння – факультативна ознака.
  3. Суб’єкт злочину – елемент, який характеризує особу, яка вчинила злочин; фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Обов’язковими ознаками суб’єкта злочину є фізична особа, осудність та досягнення певного віку.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

  1. Суб’єктивна сторона – внутрішня сторона злочину, яка характеризує психічні процеси, які протікають у свідомості суб’єкта відносно вчиненого ним суспільно-небезпечного діяння та його ознак.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина – психічне ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

 

Класифікація злочинів за ступенем тяжкості

Згідно з ч.1 ст.12 КК України, залежно від ступеня тяжкості злочини  поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин,  за який передбачене покарання  у  виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше,  більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочином середньої тяжкості є злочин,  за який передбачене основне  покарання  у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення  волі на строк не більше п’яти років.

Тяжким  злочином  є  злочин,  за  який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти  п’яти  тисяч неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне  покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

 

  1. Поняття та мета кримінального покарання. Види покарань

 

Організаційно-методичні вказівки

Теоретичні положення з даного навчального питання викладаються за допомогою методу усного доведення навчального матеріалу.

Під запис слухачам даються:

Присутні уважно слухають та конспектують матеріал.

Після закінчення розгляду даного навчального питання викладач підводить підсумок, дає відповіді на можливі запитання слухачів.

 

Згідно ст. 50 КК України покарання є – заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Мета покарання передбачена ч.2 ст. 50 КК України:

Види покарань (ст. 51 КК України):

Штраф (ст. 53 КК України) – грошове стягнення, яке накладається судом у випадку і межах, встановлених законом.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф застосовується в якості як основного, так і додаткового виду покарання у випадках, коли обмеження майнових інтересів винного, забезпечує каральний вплив і його достатньо для досягнення мети виправлення.

В якості основного виду покаранная штраф призначається:

  Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу.

За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення  злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

У разі несплати штрафу в розмірі понад 3000 н.м.д.г., призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку 1 день позбавлення волі за 8 н.м.д.г. у таких межах:

1) від 1 до 5 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

2) від 5 до 10 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

3) від 10 до 12 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

Стаття 54 КК України. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 55 КК України. Позбавлення права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю

  1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України «Про очищення влади», призначається на строк п’ять років.

  1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частиницього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
  2. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк – воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77цього Кодексу – з моменту набрання законної сили вироком суду.

Стаття 56 КК України. Громадські роботи

  1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
  2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
  3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Стаття 57 КК України. Виправні роботи

  1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку  засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
  2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
  3. Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Стаття 58 КК України. Службові обмеження для військовослужбовців

  1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
  2. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59 КК України. Конфіскація майна

  1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
  2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
  3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Стаття 60 КК України. Арешт

  1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
  2. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

Стаття 61 КК України. Обмеження волі

  1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.
  2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.
  3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Стаття 62 КК України. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

  1. 1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
  2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Стаття 63 КК України. Позбавлення волі на певний строк

Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років.

Стаття 64 КК України. Довічне позбавлення волі

  1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
  2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання злочинність діяння

При призначенні покарання та винесенні вироку суд враховує обтяжуючі та пом’якшуючі обставини.

При визнанні особи винною у скоєні злочину суд враховує пом’якшуючі та обтяжуючі обставини.

Під обставинами, які пом’якшують та обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

 Ст. 66 КК України Обставинами, які пом’якшують покарання

Ст. 67 КК України Обставини, які обтяжують покарання

Висновок

При призначенні покарання суд зобов’язаний не тільки керуватися нормами Кримінального кодексу України, але й розглядати обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

З вищенаведеного слід зазначити, що в своїй практичній діяльності кожен працівник повинен звертати увагу на те, який засуджений скоїв злочин, і яке покарання до нього застосовано судом, так як це безпосередньо відіграє роль при виконанні ними своїх функціональних обов’язків.

Персоналу УВП, який виконує одне із невід’ємних завдань – забезпечення виконання кримінальних покарань засудженими, необхідно впевнено володіти знаннями у визначеній галузі.